Традиція вбирання хрестів Хресної дороги у с. Монастирок, за переказами старожилів, згадується з 18 ст., коли на території нинішньої церкви Воздвиження Чесного Животворчого Хреста діяв Святовоздвиженський чоловічий монастир.
Підтвердженням тяглості традиції є і письмова згадка священника Семена Гребенюка 27 вересня 1927 року в “Книзі членів Союза літургічного Братства Тверезости в Монастирку”, де він описує відправу Хресної дороги перед вдягнутими в зілля хрестами.
У 1931 році в друкарні П.Зеймана в Борщеві видана брошурка “Пісня о страстях Ісуса Христа, співана в часі розважань стацій дороги хресної. Пам'ятка з Кальварії в Монастирку”, де вказано, що “дохід з розпродажи призначений на украшенє дороги хресної в Монастирку”.
Навіть в період з 1963 — 1988 р.р., коли радянська влада закрила церкву, перетворивши на склад, традицію одягання хрестів зберігали і продовжували.
14 великих хрестів Хресної дороги з давніх-давен розприділені між найбільшими сільськими родинами (фаміліями). Дійство відбувається у селі Монастирок напередодні храмового свята - Воздвиження Чесного Животворчого Хреста.
Неодружені дівчата – основні виконавиці обряду – є представницями від тих 14 давніх сільських родин. Кожна з них бере на себе відповідальність за окремий хрест, прикрашаючи його квітами, пахучим зіллям, стрічками.
Дівчата, з особливими стараннями і молитвами на щасливу долю, вбирають „свій” хрест. До цього ритуалу родини готуються ще з весни - садять багато квітів, духмяних трав, декоративного зілля. Ввечері, напередодні свята, відбувається відправа Хресної дороги, на яку збираються як місцеві жителі, так і багато паломників.
У день празнику, після Служби Божої у Хрестовоздвиженській церкві, велична хода парафіян із місцевим отцем, із священниками інших парафій, проходять Хресну дорогу від першого до останнього хреста і до печерного храму. Саме в цей час відбувається їх освячення.
Дівчата, які вбирали хрести, стоять поруч, очікуючи благословення. Так підкреслювався зв’язок віри, родини і майбутнього подружнього життя. Якщо дівчина, яка вбирала хрест, впродовж року (від празнику до празнику) вийшла заміж, то ця місія переходить наступній дівчині у родині, що на виданні.
У Монастирку на свято Воздвиження Чесного Животворчого Хреста люди збираються не лише з навколишніх сіл, а й з інших областей, адже ця традиція є унікальною. Сьогодні Хресна дорога у селі - це не лише пам’ять про минуле, а й свідчення сили традиції, яка пережила переслідування і збереглася завдяки людям. Вона об’єднує покоління і нагадує, що віра та родинні цінності завжди залишаються основою життя.
Довідково:
елемент нематеріальної культурної спадщини Тернопільщини, що входить до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України;
охоронний номер елементу 122 н.к.с.;
галузь нематеріальної культурної спадщини - звичаї, обряди, святкування;
дата і номер рішення про включення елементу нематеріальної культурної спадщини до Національного переліку - наказ МКУ від 26.03.2026 №417
